Привіт! Кава вечірня, традиційна, смачна. А до неї салат з морквою і теж неймовірно смачний. Не змінюю традицій вечірніх. Й пишу далі про людяність чи її відсутність.

Нещодавно я пережив соціальну смерть. Не жарт. Але чесно кажучи, я вже переживав її неодноразово й для мене це просто чергове, майже непомітне розчарування в суспільстві, точніше, саме в людях, реплікантах. Єдине — це зіпсований настрій на кілька днів. Свій допис я хотів назвати по-іншому, але вирішив обійтися без непристойностей. Якщо ви не звернули уваги, то “під спідницею” ніщо інше, як жіночий статевий орган. І слова “під спідницею” мені б варто було замінити саме цим влучним словом.

Коротко: під спідницею людської моралі — це допис про те, як людська совість розчиняється в колективному лайні.

Нещодавно керівник звинуватив мене в тому, до чого я був непричетний. 7 чи навіть 8 з 10 членів колективу це знали на всі 100%. В мене був навіть доказ — відеофіксація. Дехто мене не дуже любив, мяко кажучи. Не довго думаючи, я пішов проти керівника, звичайно, обєктивно сформував свою точку зору й вказав на факти. Через 3 дні я вже там не працював. Жоден з членів колективу і словом не обмовився у мій захист. Ця історія дуже свіжа й у мене був час її проаналізувати, у тому числі, з наукової точки зору.

Ця маленька історія — молекула системи дослідження темної сторони нашого соціуму. Факт несправедливості мав місце, але навіть хороші люди промовчали. Хоча мені особисто й без свідків висловлювалися про жаль.

Але для чого мені їх жалість, коли я лишився за бортом? Де ж ваша людяність? Де совість? Як ви будете дивитися в зеркало й любуватися відображенням своєї маски? Знаю, добре. Будете дивитися й ні про що не жалкувати. Я нікого не звинувачую й нічого не хочу і не буду доводити, крім одного — розуміння кореневища цієї хвороби суспільства.

З психологічної точки зору це була ілюзія прозорості. Ніхто не хотів ризикувати, бо керівник головний й наступним може стати кожен. Всі хочуть їсти, усі обрали тактику виживання.

Є ще один нюанс — керівник знав (пізніше зрозумів), що він не правий. Але побоявся увімкнути задню передачу, бо втратив би авторитет. А коли мене звільнили, то усім стало легше, до речі, й мені. Мені полегшало від того, що не бачитиму цинічні фізіонімії, перепрошую, маски. Їм же — від того, що не побачать мене й совість потроху засне, а в зеркало на свою маску стане дивитися добре вже через кілька днів. Думаю, вже дивляться й відчувають гордість та повагу.

Ця публікація — це не намагання викликатися якусь жалість. Мова йде про механізм, анатомію ганебного процесу. Насправді мій випадок лише частина глобальної проблеми.

Проблема в тому, що людяність, емпатія, совість, відповідальність та ще багато чого розчиняються в натовпі, немов крапля чорнила у відрі з водою. Чому натовп мовчить, коли відбувається несправделивсть? В історії є мільйони випадків, коли це був не такий банальний приклад, як мій, а згвалтування, викрадення людей, лінчування та розстріли... Гадаєте, що це якісь домисли? Пориньте в історію — тінь натовпу. А знаєте: правда завжди одна. Але саме ця правда, вона ж істина, нікому не потрібна, коли є ризик лишитися без комфорту.

Всім добра!

Under the Skirt of Human Morality

Hello! Evening coffee, traditional, delicious. And with it a carrot salad, which is also incredibly delicious. I do not change the evening traditions. And I will continue to write about humanity or its absence.

Recently, I experienced social death. No joke. But to be honest, I have already experienced it more than once and for me it is just another, almost imperceptible disappointment in society, or rather, in people, replicants. The only thing is a spoiled mood for a few days. I wanted to name my post differently, but decided to do without obscenities. If you did not pay attention, then “under the skirt” is nothing more than a female genital organ. And I should have replaced the words “under the skirt” with this very apt word.

In short: Under the Skirt of Human Morality is a post about how human conscience dissolves in collective shit.

Recently, the manager accused me of something I was not involved in. 7 or even 8 out of 10 team members knew this 100%. I even had proof — video recording. Some people didn’t like me very much, to put it mildly. Without thinking twice, I went against the manager, of course, objectively formed my point of view and pointed out the facts. After 3 days, I was no longer working there. None of the team members said a word in my defense. This story is very fresh and I had time to analyze it, including from a scientific point of view.

This little story is a molecule of the system of researching the dark side of our society. The fact of injustice took place, but even good people remained silent. Although they expressed their regret to me personally, even without witnesses.

But why should I feel sorry for them when I was left behind? Where is your humanity? Where is your conscience? How will you look in the mirror and admire the reflection of your mask? I know, okay. You will watch and not regret anything. I do not blame anyone and do not want to prove anything, except for one thing - understanding the roots of this disease of society.

From a psychological point of view, it was an illusion of transparency. No one wanted to take risks, because the leader is the main one and anyone can be the next. Everyone wants to eat, everyone chose survival tactics.

There is another nuance - the leader knew (later realized) that he was wrong. But he was afraid to turn on the reverse gear, because he would lose authority. And when I was fired, everyone felt better, including me. I felt better because I would not see cynical faces, excuse me, masks. They felt better because they would not see me and their conscience would gradually fall asleep, and in a few days they would start looking at their mask in the mirror well. I think they are already looking and feeling pride and respect.

This publication is not an attempt to arouse some kind of pity. It is about the mechanism, the anatomy of the shameful process. In fact, my case is only part of a global problem.

The problem is that humanity, empathy, conscience, responsibility and much more dissolve in the crowd, like a drop of ink in a bucket of water. Why is the crowd silent when injustice occurs? There are millions of cases in history when it was not such a banal example as mine, but rape, kidnapping, lynching and shootings... Do you think this is some kind of speculation? Plunge into history - the shadow of the crowd. And you know: the truth is always one. But it is this truth, it is the truth, that no one needs when there is a risk of being left without comfort.

Good luck to everyone!

• society
• pob
• life
• ua