Привіт! Згадую своє життя років 20 тому, чи краще навіть 25. Молодість, безтурботне життя, море оптимізму, впевненість у завтрашньому дні, “Великі Надії”, як у романі Чарльза Дікенса. Четверть століття пролетіло, немов мить, сон, частина подій якого міцно засіла в голові, а корисні елементи, здається, назавжди вивітрилися.

Забудемо про молоді роки та безтурботне життя, а ось оптимізму останнім часом значно поменшало. Дивлячись в минуле мені здається, що я завжди був зручно розташований десь посередині між позитивною точкою на життя та негативною, тобто, ймовірно, був реалістом. Навіть в молодому віці розумів, що світ далеко не ідеальний, але більше схилявся в сторону позитиву. Все буде добре! Що ж зараз? Я все ще реаліст, але частіше бачу негативний підтекст у всьому: розчарування, невпевненість... Все це час від часу відбиває бажання рухатися далі, як кажуть “руки опускаються”, гальмує розвиток на всіх рівнях і точно не покращує якість життя. Про впевненість у завтрашньому дні взагалі мовчу. Життя продовжується й ця вся симптоматика, хай їй грець, ніяк не зупиняє мене, просто заважає.

Можливо це та сама криза середнього віку з цілою купою симптомів, у тому числі й фізичних? А може філософія буття, відома як екзистенціалізм? Останній варіант дуже підходить, адже в цілому він базується на абсурдності нашого життя й постійному пошуку сенсу того самого життя. До речі, цей філософський напрямок був не байдужим Ніцше. Його елементи є й в українській літературі, наприклад, в чудовому романі “Місто” Валер'яна Підмогильного.

Вікова криза, індивідуальна філософія, зміна поглядів на життя... Іноді мені здається, що світ дуже змінився за останню четверть років. І справа навіть не в розповсюдженні інтернету, інноваціях, цифрових грошах: змінилася людина, її цінності, а разом з ними все суспільство. Чи може то просто криза середнього віку? Можна списати все на неї або на екзистенціалізм. А ще цікаво, чи доводилося вам задумуватися над цим питанням й пошуками відповідей? Чи ви просто ходите на роботу, суботами п'єте пиво з чипсами й цілком задоволені власним життям?

Всім добра!

Have times changed, have I?

Hello! I remember my life 20 years ago, or even better 25. Youth, carefree life, a sea of ​​optimism, confidence in the future, "Great Hopes", like in Charles Dickens' novel. A quarter of a century flew by like a moment, a dream, some of the events of which stuck firmly in my head, and the useful elements seem to have weathered forever.

Let's forget about young years and a carefree life, but optimism has recently decreased significantly. Looking back, it seems to me that I have always been comfortably situated somewhere in the middle between a positive point on life and a negative one, that is, I was probably a realist. Even at a young age, he understood that the world was far from ideal, but he leaned more towards the positive. Everything will be fine! What now? I'm still a realist, but more often I see a negative connotation in everything: disappointment, insecurity... All this from time to time discourages the desire to move on, as they say "hands go down", inhibits development at all levels and definitely does not improve the quality of life. I am generally silent about confidence in the future. Life goes on and all this symptomatology, whatever it may be, does not stop me, it just interferes.

Maybe this is the same midlife crisis with a whole bunch of symptoms, including physical ones? Or maybe the philosophy of being, known as existentialism? The last option is very suitable, because in general it is based on the absurdity of our life and the constant search for the meaning of the same life. By the way, this philosophical direction was not indifferent to Nietzsche. Its elements are also in Ukrainian literature, for example, in the wonderful novel "The City" by Valerian Pidmohylny.

Age crisis, individual philosophy, changing views on life... Sometimes it seems to me that the world has changed a lot in the last quarter of years. And it's not even about the spread of the Internet, innovations, digital money: a person, his values, and with them the whole society has changed. Could it just be a midlife crisis? You can blame everything on her or on existentialism. And it is also interesting, have you had to think about this question and search for answers? Do you just go to work, drink beer and chips on Saturdays and be perfectly content with your life?

All good!

• ua
• great
• hopes
• dickens
• existentialism
• philosophy
• nietzsche
• life
• optimism
• negative