Привіт. Дивлюся на наших "керівників" і в голову приходить думка: чи є межа людській жадібності?

Здається мені, що жадібність та дурість не мають меж. Вони можуть чудово взаємодіяти чи доповнювати одне одного. Люди можуть бути жадібними до грошей та влади, і це може призвести до того, що вони стають глухими до потреб інших людей або навіть до своїх власних потреб. Та навіть більше, не може привести, а приводить.

Багатим, ймовірно, здається, що в них не достатньо грошей. Це може бути пов'язано з тим, що вони мають якусь концепцію успіху в хворому мозку. Деякі втрачають зв'язок з реальністю та забувають про соціальну відповідальність.

Не знаю, чи є в нас випадки, коли обранці використовують свої посади не для особистої користі. А які речові перли вони видають. Виникає знову питання: чи може така людина правильно мислити, приймати рішення та вести себе адекватно у різних ситуаціях. Ні! І наостанок хочеться додати, що життя коротше, чим здається. Накрадені з бюджету кошти надовго не залишаться навіть в руках дітей таких чиновників. Шкода, що цей пост прочитають лише розумні люди, поки безмежно жадібні чиновники й далі розпилюють бюджет. Всім добра!